Леніє Умерова, 26-річна колишня ув'язнена Кремля.

Леніє Умерова поділилася з Укрінформом своїми переживаннями щодо складності усвідомлення реальності, спотвореної російським правосуддям. Вона розповіла про свій досвід, проведений у російських в'язницях протягом року та дев'яти місяців, а також про значущість висвітлення історій політичних в'язнів Кремля. Крім того, кримчанка підкреслила важливість написання листів політв'язням і поділилася порадами, що саме варто в них зазначати.

Дізналася про свої звинувачення лише через півроку.

Ми знаємо, що після звільнення з полону ви провели місяць на реабілітації. Як ви себе почуваєте? Чи змогли ви відновити свої сили?

Так, я пройшла реабілітацію, оскільки всі, хто звільнений з полону, проходять цей процес за встановленим графіком. Спочатку їх оглядають лікарі протягом тижня, проводячи комплексні медичні обстеження. Потім наступні чотири тижні вони перебувають у санаторії, де з ними працюють фахівці-психологи. Також здійснюються додаткові медичні перевірки, і в разі потреби проводять операції.

Зі мною працювало кілька психологів, адже моєю основною потребою була соціалізація. Протягом більшості з цих року та дев'яти місяців я проводила час в одиночній камері, тому спілкування з іншими людьми спочатку давалося мені нелегко.

Мені вдалося набратися сил, відновитися. З психологом ще працюємо, але це вже не так критично.

- Що ви відчували, коли дізналися, що вас можуть засудити на 20 років?

Інформацію про можливий вирок та звинувачення проти мене я отримала лише через шість місяців після арешту. Мене етапували з Владикавказу до Москви, у перший слідчий відділ ФСБ, де мені продемонстрували документи, в яких йшлося про правопорушення, в яких, згідно з російським законодавством, я нібито була винна.

Я переглядаю ситуацію і усвідомлюю, наскільки це абсурдно. Здається, що все це – просто фантастичний сюжет, наче з творів Орвелла або "Аліси в Країні чудес". Важко прийняти, що це моє життя і що ці події відбуваються зі мною в реальному часі. Потрібен був місяць-два, щоб я справді усвідомила, за що мене можуть "переслідувати".

Юристи висловили свою думку, що всі ті писання, створені росіянами, є абсолютно безглуздими. Звинувачення навіть не відповідали одне одному, і в усьому цьому не було жодної логіки!

Згодом я усвідомила, що можу отримати двадцятирічний термін ув'язнення. Я пережила всі етапи цього процесу: від гніву до торгівлі з собою, а потім і до депресії. У той момент мені було 25 років, і я усвідомила, що вийду на свободу лише в сорок п'ять.

Пізніше я дізналася від детективів, що, ймовірно, мені винесуть вирок на термін від 16 до 18 років у в'язниці. Але це вже не мало значення.

Я розглядала всі варіанти того, що може зі мною статися. Перший - мене відпустять якимось чином, все ж таки схаменуться і зрозуміють, що це все безглуздя. Другий - варіант обміну, повернення до України.

І в якийсь момент у себе запитала: а що я можу зробити в цій ситуації? Чи можу я на неї вплинути? Можу, але не в цій країні. Тут мені ніхто не допоможе.

Тоді я звернулася до Президента України Володимира Зеленського через листа і усвідомила, що моя історія потребує ширшого висвітлення як в міжнародних, так і в українських медіа.

Згодом адвокат повідомила, що про мене вже говорять в Україні й у світі.