Не складність, а можливість: як бізнесу стати надійним партнером для ветеранів (Юрій Гудименко)
Сьогодні український бізнес стикається з новими викликами у взаємодії з працівниками, які пережили війну. Очевидно, що багато мобілізованих з часом повернуться до своїх посад. Проте методи комунікації та підтримки вимагають від керівників особливої мудрості. Неправильне ставлення може призвести до непорозумінь, конфліктів або навіть знизити мотивацію ветеранів та їх продуктивність.
Неприємні висновки
Нещодавно мені випала нагода взяти участь у заході "Діалоги про майбутнє. Бізнес і війна" в ролі експерта, який був організований медіахолдингом NV. Я отримав запрошення проаналізувати випадки українських компаній, що стосуються їхньої адаптації до роботи під час війни та підтримки ветеранів серед своїх працівників.
Так от, читаючи анкети від роботодавців, я помітив одну тенденцію: у багатьох відповідях простежується тон комунікації, який міг би бути характерним для повідомлень про пандемію COVID-19. Іноді здавалося, що люди говорять про ветеранів так, наче це певна "проблема", з якою треба боротися. Наприклад, головним досягненням вважають побудову спеціальних туалетів для людей з протезами. Це свідчить про те, що в головах деяких менеджерів сприйняття ветеранів є викривленим.
Ми маємо усвідомлювати, що ті, хто вирушив на фронт, не стали жертвами випадковості чи своїх помилок. Вони свідомо обрали захищати свою країну. Для компанії такі особи є важливим елементом іміджу.
Існують ситуації, коли компанії навмисно обходять терміни "війна", "військовий", "мобілізований" або "загиблий", винаходячи альтернативні слова для їх заміни. Безумовно, слово "війна" має жахливе звучання, але ігнорувати реальність – це не правильний шлях. Важливо вживати точні терміни. Уникнення їх використання означає недооцінку мужності та стійкості українського народу.
Поради ветерана може бути переформульовано як "Рекомендації від ветерана".
Я підготував основні поради, які сприятимуть більш ефективній взаємодії бізнесу з ветеранами та допоможуть прискорити їх реінтеграцію в суспільство.
Одна з перших речей, яку повинна зробити кожна компанія, — це визнати та пишатися наявністю у своєму колективі людей, які боролися за Україну. Ветерани не є "проблемою", яку слід ігнорувати або уникати. Працівники, які повернулися з фронту, потребують вашої чуйної підтримки та поваги, і найкращий спосіб продемонструвати це — висловлювати гордість за них на всіх рівнях спілкування.
Якщо ви шукаєте вдалий приклад, зверніть увагу на стратегію позиціонування міжнародного гіганта Nike. Ця компанія активно демонструє свій зв'язок із ветеранами, підкреслюючи, що один із її засновників має військовий досвід. Це є прикладом правильного підходу для компаній, які прагнуть створити культуру поваги до ветеранів. Основна цінність тут – гордість, а не байдужість.
У роботі з ветеранами важливо не ховатися за вигаданими словами чи евфемізмами. Слова "війна", "ветеран", "поранений" мають бути у вільному вжитку в корпоративній комунікації. Вигадувати нові терміни для того, щоб уникнути гострих тем -- це неправильний шлях, який свідчить про відсутність реального розуміння проблеми. Така політика тільки віддаляє колектив і знижує рівень довіри.
Називати речі так, як вони є, – це вияв пошани до ветеранів і чесність перед власною совістю.
Одна з найбільших помилок бізнесу полягає у створенні формальних програм підтримки, які насправді є недоступними або працюють не так, як потрібно ветеранам. Наприклад, програми психологічної допомоги, які вимагають складної бюрократії чи подання заявок через керівництво, часто стають просто галочкою у звітах HR-відділів. Вони не працюють.
Уявіть, що ветерану без вищої освіти, який проживає в селі чи невеликому містечку, потрібно написати заяву на когось із адміністрації компанії та визнати, що у нього ПТСР. Він не робитиме цього, адже боятиметься наслідків: переживатиме, що про нього подумають люди, чи не загрожуватиме це звільненням.
Це очевидна істина. Необхідні підтримуючі механізми, які спонукають працівників їх використовувати, мають бути доступними для всіх. Програма повинна функціонувати задля благополуччя людей, а не залишатися лише формальністю на папері.
Війна зачепила людей із різних прошарків суспільства, тому кожен ветеран має свій унікальний досвід і потреби. Стандартні підходи можуть працювати для когось, але не для всіх. Бізнес повинен враховувати індивідуальні особливості кожного ветерана. Це стосується як психологічної підтримки, так і інших кроків інтеграції до робочого колективу.
Вкрай важливо розробляти індивідуалізовані підходи. Наприклад, одна особа може потребувати підтримки, тоді як для іншої оптимальним варіантом буде повернення до звичних умов праці, щоб уникнути відчуття "особливості".
Чіткість та відкритість у спілкуванні на всіх етапах є ключем до досягнення успіху. Необхідно не лише висловлювати ветеранам їхню цінність для організації, але й підтверджувати це конкретними діями. Не соромтеся підкреслювати, що підтримка та створення можливостей для колишніх військових є важливою частиною вашої корпоративної культури.
Таким чином, співпраця з ветеранами є не лише соціальною відповідальністю для бізнесу, а й шансом створити потужну, патріотично налаштовану команду, здатну сприяти розвитку вашої компанії. Використання цього потенціалу повністю у ваших руках. Якщо ви розглядатимете це як виклик, то, відповідно, і отримаєте виклик.
Називайте речі так, як вони є, проявляйте співчуття та гордість за тих, хто став на захист нашої батьківщини. Ви здивуєтеся, скільки можна досягти, якщо ставитися до ветеранів як до рівноправних та цінних партнерів. Вони не лише особи, які пережили війну, а й ті, хто здатен змінювати нашу країну на краще вже сьогодні.
