Від Єлизавети II до фанатів "Гунерс": хто підтримував та продовжує підтримувати Арсенал
Блогер Sport.ua Олексій Рижков - про серця, віддані "канонірам"
У світі футбольних фанатів існує безліч різноманітних спільнот. Деякі англійські клуби стали відомими завдяки своїм хуліганським угрупованням, які іноді мають досить суперечливу репутацію. Це особливо стосується деяких лондонських команд. Проте "Арсенал" вирізняється серед них: він має значну кількість прихильників, які не пов'язані з хуліганством. Згідно з дослідженням 2011 року, фанатська база "канонірів" налічує близько 100 мільйонів осіб у всьому світі, що робить клуб третім за популярністю у глобальному масштабі, а у 2005 році ця цифра сягала навіть 112 мільйонів! Крім того, у "Арсенала" є численна і впливова спільнота знаменитостей-фанатів.
Згідно з доповіддю 2002 року, "Арсенал" займає провідну позицію серед клубів англійської прем'єр-ліги за часткою небілих прихильників, яка становить 7,7%. У 2015 році BBC провела дослідження в Twitter, яке показало, що "Арсенал" користується найбільшою популярністю в таких африканських країнах, як Алжир, Ефіопія, Кенія, Малаві, Марокко, Нігерія, Танзанія, Туніс і Уганда. Також слід зазначити, що в Австралії існує потужна спільнота фанатів цього лондонського клубу. Ще один цікавий факт: у 2010 році вболівальники "Арсеналу" стали першими серед фанатів клубів англійської прем'єр-ліги, які отримали можливість придбати частку акцій клубу через програму fanshare, що дозволило їм брати участь у зборах акціонерів.
Розпочнемо з аспекту хуліганства. У 1970-х та 1980-х роках активно діяло угруповання, відоме як The Gooners (в перекладі – "головорізи", назва є модифікацією слова "каноніри"). Згодом з'явилася ще одна група – The Herd. Найбільша чисельність обох угруповань у період їхньої популярності не перевищувала 160 осіб, хоча приблизно половина з них була готова до пригод. Сьогодні The Gooners використовують свою назву для позначення не хуліганських фанатських спільнот, тоді як The Herd продовжує існувати, хоча і рідше з'являється в новинах. Найвідоміші сутички членів The Herd відбулися з угрупованням Inter City Firm, яке підтримує "Вест Гем" (на стадіоні "Аптон Парк" у 1983 році), з фанатами "Міллуолла" на "Хайбері" в 1988 році, а також на міжнародній арені з ультрас ПСЖ Boulogne Boys у Парижі в 1994 році, перед півфіналом Кубка володарів кубків, і з уболівальниками "Галатасарая" на Ратушній площі в Копенгагені в 2000 році. Щодо "Тоттенгема" та його фанатів, то вони вважалися принциповими суперниками, але масштабних бійок між хуліганами The Herd і славнозвісною Yid Army не траплялося, хоча невеличких сутичок було чимало.
Ведмідь загинув на набережній Тараса Шевченка
Лідером групи The Herd був Дейнтон Коннелл, відомий під прізвиськом Ведмідь. Його народження відбулося у 1961 році в Брайтоні в сім'ї ямайського походження. У 1977 році він став відомим завдяки участі у телевізійному документальному фільмі, створеному популярною телеведучою та журналісткою Джанет Вері Стріт-Портер, який висвітлював культуру скінхедів. На той час Джанет працювала на London Weekend Television, ведучи програму для молоді. Протягом 1980-х років Дейнтон став знаковою фігурою The Herd. Багато критиків звертають увагу на його важливу роль у тому, що, незважаючи на спроби Британської національної партії проникнути в середовище вболівальників "Арсенала", вони зазнали невдачі та були змушені відступити.
Наприкінці 1970-х років Коннелл почав свою кар'єру в індустрії розваг. Спочатку він працював з ска-поп-групою Madness, а вже наприкінці 1980-х приєднався до Pet Shop Boys. Спершу він виконував обов'язки охоронця під час турів дуету, а з часом став їхнім адміністратором, працюючи з ними протягом майже двадцяти років. Він також з'являвся у музичних відео, зокрема в кліпах на пісні So Hard і Jealousy. Крім того, Коннелл зробив додатковий вокал у композиції One and One Make Five з їхнього альбому Very, випущеного в 1993 році. На жаль, у жовтні 2007 року він загинув у Москві внаслідок автокатастрофи на Набережній Тараса Шевченка. В той день святкували день народження одного з учасників Pet Shop Boys, Кріса Лоу, і співвласник клубу "Дах світу", Антон Антонов, вирішив показати Коннеллу свій заклад, везучи його на своїй BMW 525. На мокрій дорозі автомобіль розігнався до 150 км/год, що призвело до втрати контролю, в результаті чого машина врізалася в дерево, зламала чавунну огорожу і впала у річку. Обидва, Антонов і Коннелл, загинули. Коннеллу було 46 років, і в нього залишилися дружина Менді та дві доньки. Прощальна церемонія відбулася в церкві Марії Магдалини на Голловей-роуд, де зібралося близько 3000 людей, серед яких були відомі особи, такі як Джанет Вера Стріт-Портер та колишні гравці "Арсеналу" Іан Райт і Лі Діксон. Pet Shop Boys організували благодійний вечір для родини Коннелла в клубі Heaven, який назвали Can You Bear It? Однак, через суперечливу репутацію ведмедя в 2009 році Рада Іслінгтона вирішила зняти меморіальну дошку, присвячену Коннеллу, розташовану біля стадіону "Емірейтс", незважаючи на протест фанатів.
Як зазначає відомий дослідник фан-тематики Дугі Брімсон, у сезоні-1996/97 циркулювали активні чутки, що кілька невеличких хуліганських угруповань "канонірів" вели між собою справжню війну за право називатися головною "фірмою" свого клубу. Хай там як, а якщо таке протистояння й було, то на виході вийшло так, що саме хуліганський рух фанів "Арсенала" зайшов у глухий кут. Брімсон навіть збиткується з цього, висуваючи в заголовок таку версію: "Арсенал" - дім рідний невидимого моба?". Щоправда, знак запитання наприкінці залишає поле для додумів. Водночас Брімсон визнає: "Безсуперечно, на початку 1980-х саппорт "Арсенала" був одним із найактивніших у столиці".
Відомий британський автор Нік Хорнбі, палкий шанувальник "Арсеналу", детально аналізує природу закоханості у футбол у своїй книзі "Футбольна лихоманка". Він переносить читача в атмосферу стадіону "Хайбері" початку 1970-х років, описуючи її словами свого героя: "На трибунах панував особливий чоловічий дух - повітря було насичене ароматом сигар, а мова вболівальників вражала своєю яскравістю. Я чув такі слова раніше, але не від дорослих, і не з такою пристрастю. Лише багато років потому я усвідомив, який вплив це мало на хлопчика, який ріс з матір'ю та сестрою". Хорнбі також акцентує увагу на вболівальницьких забобонах, описуючи, як герой книги завжди приносив на матчі різні предмети, які мали приносити удачу. "Я завжди брав з собою замазку або шматок липучки, і невпинно м’яв їх у руках під час гри. Я купував програмки у одного й того ж продавця і входив на "Хайбері" через одні й ті ж ворота. Ці сотні дрібниць мали забезпечити перемогу моїх улюблених команд". Хорнбі вкладає в уста свого персонажа чимало важливих ідей: "ми часто ідеалізуємо 70-ті", "не прагнемо нових стадіонів", "голи цінні саме тому, що їх мало", "наша радість не в тому, щоб співчувати успіхам інших, а в святкуванні власних досягнень; поразка ж викликає жаль не за іншими, а за собою". Не менш важливою є думка про те, що герой, який страждав від депресії протягом більшої частини 1980-х, відчув полегшення після перемоги "канонірів" над "шпорами" у півфіналі малозначного турніру. Він навіть відчуває сором через усвідомлення того, що це відчуття щастя прийшло не після тріумфу в чемпіонаті чи кубку, а завдяки перемозі в матчі Літтлвудського кубка, тобто Кубка ліги!
Окрім традиційних англійських кричалок, фанати "Арсенала" виконують пісню One-Nil to the Arsenal (на музику Go West), а також часто співають Who's that team they call the Arsenal, Good Old Arsenal (на мелодію Rule, Britannia!) і We're the North Bank/Clock End Highbury. Уболівальники також люблять скандувати: "Нудний, нудний Арсенал". Це є важливим аспектом самоіронії, адже прихильники "канонірів" деякою мірою з гумором згадують про репутацію "Арсенала" в 1970-х і 1980-х роках як команди, що грала вкрай обережно і захисно. У травні 2022 року дебютував новий гімн команди - The Angel (North London Forever), написаний відомим англійським композитором і виконавцем 32-річним Луїсом Данфордом. Варто зазначити, що Данфорд є уродженцем Іслінгтона, що в Північному Лондоні, районі, відомому як осередок фанатів "Арсенала".
У вболівальників "Арсенала" є своєрідне свято, відоме як День Святого Тоттерінгема. Цю концепцію було започатковано у 2002 році, а вперше згадано на фанатському сайті arseweb.com. Це свято визначає день, коли "Арсенал" здобуває достатню кількість очок для того, щоб математично підтвердити, що фінішує вище "Тоттенгема" в турнірній таблиці. Вболівальники отримують задоволення від можливості посміятися над своїми принциповими суперниками – що може бути краще для істинного фаната? У 2007 році ця концепція вперше з'явилася в офіційній програмі матчу "Арсенала", хоча й із неточністю – "Сент-Тоттерідж". У 2010 році День Святого Тоттерінгема вперше отримав визнання в ЗМІ, зокрема в BBC та The Guardian.
На жаль, фанати "канонірів" не святкували цю подію з 2017 до 2022 року. У квітні 2017 року "шпори" здобули перемогу над "Арсеналом" з рахунком 2:0, що стало першим випадком за 22 роки, коли "Тоттенгем" фінішував вище за "Арсенал" у чемпіонаті. Проте в квітні 2023 року "Арсенал" зіграв унічию з "Саутгемптоном" (3:3), що поклало край 6-річній серії, коли команда не могла зайняти місце вище за "шпор".
Безумовно, жоден інший футбольний клуб у світі не може похвалитися такою кількістю відомих прихильників, які представляють різні сфери життя! Існувала думка, що Єлизавета ІІ мала певну симпатію до "канонірів". Одного разу гравців команди запросили на прийом у Букінгемський палац, і пізніше Сеск Фабрегас поділився, що королева згадувала про свою давню прихильність до "Арсенала". Також відданим фанатом цього лондонського клубу є нинішній прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер. З юності він активно займається футболом на аматорському рівні (як сам зазначив у одному з інтерв'ю, "граю щотижня з десяти років"). Чимало років він володів сезонним абонементом. Проте, ставши прем'єр-міністром, Стармер змушений був відмовитися від своїх звичних місць на стадіоні "Емірейтс", оскільки не мав можливості просто сидіти на трибунах. У липні цього року, під час поїздки до США, він подарував президенту Джо Байдену персоналізовану футболку "Арсенала" з номером "46" (адже Байден - 46-й президент США). До речі, у 2018 році відомий британський телеведучий та палкий прихильник "канонірів" Пірс Морган під час інтерв'ю вручив тодішньому президенту Дональду Трампу футболку "Арсенала" з номером "45". Тепер залишається лише здогадуватися, кому з американців подарують персоналізовану футболку "Арсенала" з номером "47".
Зазначу, що чимало істориків приписують любов до "Арсенала" й кубинському диктатору Фіделю Кастро, й ватажку "Аль-Кайди" Усамі бен Ладену, й колишнім президентам: поляку Александру Квасневському та французу Франсуа Олланду.
Та не самими лише політиками сповнена фан-база "Арсенала". "Канонірам" належать вболівальницькі серця американських акторок Демі Мур та Енн Хатевей, а також акторів Кевіна Костнера й Денні де Віто. Й екранний "Шерлок Голмс" Бенедікт Камбербетч є відданим прихильником "Арсенала". Легендарний фронтмен групи The Rolling Stones Мік Джаггер також фанат "канонірів". І барбадоська співачка Ріанна, що проживає в США, належить до симпатиків клубу Олександра Зінченка. Звісно, що й уже згадуваний співак Кріс Лоу із Pet Shop Boys також відданий червоно-білим кольорам. Прикметно, що за "гармашів" уболівають... Маркс та Енгельс. Йдеться про британського сценариста Лоуренса Маркса та про бельгійського центрдефа "Антверпена" Бйорна Енгельса.
Численні зірки з інших спортивних дисциплін відкрито демонструють свою прихильність до "гуннерів". Серед них – відомий грецький баскетболіст Янніс Адетокумбо, німецький НБА-ветеран Дірк Новіцкі, а також тенісисти Грег Руседські та Енді Маррей. Не залишився осторонь і видатний снукерист Ронні О'Салліван, а також фінський хокеїст Арттурі Лехкконен і дворазовий чемпіон світу з хокею, швед Ніклас Бекстрьом.
Коли так багато видатних особистостей щиро прагнуть твоєї перемоги, це неодмінно додає сил на футбольному полі, чи не так? Чи зможе "Шахтар" знайти способи протистояти тиску вболівальників на "Емірейтс" та високому рівню майстерності "гармашів"?
