Фурса коментує дитячі звинувачення Заходу стосовно підтримки України | Еспресо

Які жахливі західні союзники — вони збивають ракети над Ізраїлем, але ігнорують це стосовно нас. У нас скрізь чути заклики про подвійні стандарти.

А з якого дива стандарти мають бути одні й ті самі? Чи підходи? Нам що, хтось винен? Нам обіцяли збивати ракети? Чи у США та України є такий рівень договорів, як з Ізраїлем? І це при тому, що і в Ізраїлі всі постійно бідкаються, що США їх недостатньо підтримує.

Чи справді так складно усвідомити, що атакувати ракети в небі над Ізраїлем простіше, ніж над Україною? Адже там діють якісь бородаті моджахеди, а тут — росіяни, які володіють ядерною зброєю.

Головним завданням цивілізованого світу є уникнення прямого конфлікту з Росією. Адже ніхто не бажає ядерної війни, навіть якщо шанси на її виникнення здаються незначними. Однак ризики надто великі, і саме тому їх враховують у своїх розрахунках. Якби ми опинилися на їхньому місці, наш пріоритет був би таким же.

І так, НАТО потужний блок, який забезпечує безпеку своїх членів. А не України. Тому, о диво, вони в першу чергу думають про свою безпеку. І тому ми хочемо потрапити в НАТО. Щоб наша безпека була забезпечена надійно. А замість того ми насміхаємось над НАТО, що вони сцикуни? Серйозно? То чого ж ми так туди премось? Може, тому, що вони й сильні, і розумні, і нам би хотілося бути з ними. І бувши в НАТО, ми б поводили себе так само щодо третьої країни.

То звідки ці волання?

Чи це недолуге порівняння допомоги Заходу зі співпрацею росіян з Північною Кореєю? Захід кожного року допомагає Україні на 100 млрд доларів. Без цієї допомоги ми б вже бігали по лісах в Карпатах з берданками. Або мили посуд по Європі, деінде і бідкались би на те, що знов не вийшло. Чи жили б під окупаційною адміністрацією як в Білорусі й переконували себе, що і так жити можна, і так люди живуть, зате принаймні без мігрантів і геїв.

Читайте также: Существует ли стратегия для поражения России?

Північна Корея активно пропонує свої послуги Росії за фінансову винагороду. Це нагадує їхні дії в різних куточках світу протягом минулого семидесятиріччя, адже це — єдине, що вони можуть запропонувати. Країна, що проголошує великі принципи чучхе, фактично не має ресурсів для забезпечення населення, окрім виробництва боєприпасів та надання трудової сили — людей, які, в умовах крайнього голоду, готові ризикувати навіть українським полоном, лише б покинути тоталітарний режим. Північна Корея не є справжнім партнером чи союзником Росії; їхня взаємодія більше нагадує угоду між контрагентами, де послуги надаються за гроші, які Росія, у свою чергу, витрачає. Чи не помічаєте ви різницю між цим і допомогою, яку надає Захід?

Чи здатен Захід на більш ефективну допомогу? Хіба у них немає інших викликів? Чи справді їм бракує можливостей для фінансових витрат?

Ще одна наша фішка. Розповідати, що Захід боїться перемоги над Росією. Самі придумали й самі всім розповідаємо. Типу десь зараз є перспектива капітуляції Росії і її розпаду.

Захід не надто замислюється над цим, оскільки не вбачає в цьому жодної перспективи. Чому йому хвилюватися через українські ілюзії, які ми самі ж створюємо? Захід не переживає за можливість поразки Росії, його більше непокоїть загроза ядерної зброї з її боку. І це вся суть справи. Якби ми були на їхньому місці, ми б також відчували подібний страх.

Чому замість того, щоб просто сказати "дякуємо", ми починаємо підтримувати російську пропаганду та антизахідні настрої? Чи не може статися так, що Захід виявиться поганим, а Росія — доброю? Ви вважаєте це абсурдом? Тоді зверніть увагу на Грузію, де з владних трибун прямо в ефірі транслюють такі меседжі. Чи дійсно нам це подобається? Чи прагнемо ми сценарію, схожого на Орбана? Але Орбан уже є частиною ЄС, і тому може собі дозволити одночасно критикувати Європу, поки живе за рахунок Брюсселя, що забезпечує йому високий рівень життя.

Також варто звернути увагу на: Промова Зеленського в парламенті: заявка на наміри, а не стратегія для досягнення перемоги.

І так, теоретично Захід міг би допомагати більше. Якби політики дуже напружилися, ризикнули своїми кар'єрами. Переконували б свої суспільства, що зростання цін -- то не так важливо, важливо допомогти Україні. До речі, ви в Україні навіть спробуйте таке продати. І це було б важко. А у нас війна. А у них війни немає. І найближчим часом її й не буде. Бо Росія, яка ледь може дозволити собі повзучий наступ проти України, ніколи не полізе до сильного. А НАТО сильне.

То ж допомога Заходу Україні - це їх бажання, а не нагальна потреба. То могли б більше? Могли б, але це вже позиція того, хто сидить на шиї й каже, що їм винні всі та вся. Особливо на фоні того, як українська влада пишається, як вони не виконують прохання і реформи партнерів.

Колись казали: "Ці кляті американці змушують нас підіймати тарифи, але ми опираємось", а тепер гордо напираємо: "Ці американці змушують нас робити мобілізацію молоді, але ми опираємось". Типу це американцям більше всіх треба, ринкові тарифи в Україні. І типу це не українські військові постійно наголошували, що, як і у всіх війнах людства до цього, їм би хотілось бачити у своїх лавах молодих і здорових, а не дідів із хронічними захворюваннями.

А ми, значить, хочемо, щоб європейські та американські політики приймали непопулярні рішення, а самі будемо займатись популізмом? Прекрасний план. Він дуже надихає допомогати.

А потім ми стверджуємо, що успіх України цілковито залежить від підтримки наших партнерів. Чи не варто в такому випадку уважно прислухатися до їхніх порад? Чи не варто вжити заходів, коли дипломати G7 висловлюють певні думки, а ми вчиняємо абсолютно протилежно? Чи справді наш план перемоги передбачає, що нас мають любити безумовно, незалежно від наших дій? Чому, якщо наш успіх повністю залежить від союзників, ми не робимо всього можливого, щоб заохотити їх до допомоги? Тут або до естетики, або до раціональності. Або ми боремося за право на суверенну корупцію і суверенний популізм, або визнаємо, що наш план перемоги повністю базується на підтримці Заходу.

Хватить цього дитячого поведінки.

Джерело можна замінити на "витік" або "осередок". Якщо потрібно більше варіантів, то можна використати "початок", "потік" або "криниця".

Про автора. Сергій Фурса — фахівець у сфері інвестицій та блогер.