Гарні російські загарбники у Венеції. Відповідь Кремля на "20 днів у Маріуполі".
Росіяни, що отримали якісну освіту на Заході, перетворюються на ідеальну ідеологічну зброю Кремля. І не важливо, про яку прекрасну Росію майбутнього вони говорять, якщо виправдовують геноцид українців. Що ми можемо їм протиставити?
Документальні фільми про "хороших" російських окупантів та західну освіту для росіян викликали чимало запитань. Нещодавно на Венеційському кінофестивалі була представлена досить провокаційна агітація під назвою "Русские на войне". У фільмі молода жінка Анастасія Трофімова намагається донести до західної аудиторії зворушливу історію. Вона розповідає про звичайних людей, які, не маючи іншого вибору, вирушили на окупацію України, вчиняючи жорстокі акти проти мирних мешканців, таких як львівська родина Базилевічів. Основна ідея фільму полягає в тому, що вони ведуть війну з українцями, адже відчувають, що всі ми – один народ. І що наші діти не повинні брати участь у війні. Але виникає питання: навіщо воювати, якщо все може бути окуповане й без цього? Усе це відбувається на фоні культурного контексту, який задає мадам Бутерброд – Навальна.
Декілька джерел вказали на цікаві аспекти біографії Трофімової. Вона протягом багатьох років працювала в пропагандистському медіа RT та здобула освіту за кордоном. Чому це має значення? По-перше, наявність західної освіти дозволяє типовому росіянину без зусиль представляти себе як символ уявної "прекрасної Росії майбутнього", яку так активно шукають як незвичайні автори Форін Полісі, так і пан Байден, що любить фотографуватися з різноманітними артефактами в пляжних парео.
По-друге, висока якість освіти – особливо коли ти вже визначився зі своїм професійним шляхом – є своєрідним ключем до можливостей. У цьому контексті лекції не є основним аспектом. Протягом кількох років ти вивчаєш психологію, навички, таланти, а також слабкі та сильні сторони своїх потенційних конкурентів і ділових партнерів. Це також стосується людей твого покоління, з якими ти регулярно зустрічатимешся в своїй професії. Це чудова можливість для особистісного росту – і цей аспект значно важливіший за окремі заняття від викладача, які часто виявляються непрактичними.
Тут такі Насті Трофімови корисні Росії, аби сконструювати у світі толерантних поні нові наративи. Що РФ до нинішньої війни не має жодного стосунку. Що люди в РФ шикарні, просто поза політикою. А геноцид українців чинять тому, що біс поплутав. Тож давайте обнімемось, знімемо санкції і дайте дуже багато грошей на прекрасну Росію майбутнього.
Тепер мені стало зрозуміло, що мав на увазі розкішно забезпечений політичний в'язень з оточення Ходорковського, коли на своїй першій пресконференції в Берліні висловився так. Нагадаю його слова: "Не слід ототожнювати людей в Росії з тією політикою, яку проводить їхній уряд. Багато росіян, яких, можливо, не видно на поверхні, не підтримують цю політику. Я вважаю вкрай важливим, щоб та пропагандистська наративна картинка, яка нав'язується росіянам - мовляв, "ми в облозі, навколо вороги", - почала руйнуватися. Я хотів би звернутися до західних держав з проханням зосередитися на людях у Росії, а не на їхньому керівництві, простягнути їм руку допомоги. Послабити тиск на росіян, дозволивши, наприклад, освітні візи для молоді, щоб вони могли побачити, що тут немає ворогів, яких щодня показують по телевізору, а є такі ж люди, як і вони. Ці дії могли б принести користь усім."
Росіяни усвідомлюють, що завдяки своїй освітній та культурній стратегії, яка проникає в свідомість західних людей, вони можуть продовжувати поширювати свою пропаганду. Фільми, які романтизують образ окупантів, є російським контрвипадом на тлі успішних документальних стрічок, таких як "20 днів у Маріуполі" та "Мирні люди", які здобули визнання у світі та продемонстрували реальну сутність російського суспільства. Отже, якісні документальні фільми стають нашою справжньою зброєю у боротьбі з новими наративами РФ, що прагне уникнути відповідальності за свої злочини.
Також важливо зосередитися на освітніх ініціативах та представництві України на міжнародній арені, особливо в сферах мистецтва та історії. Це необхідно, щоб фахівці з Форін Полісі та академічні кола Гарварду не сприймали Україну як загадковий елемент російського світу, що раптово з’явився на карті.
