Скіли Скіллачі. Вшановуємо пам’ять видатного бомбардира чемпіонату світу 1990 року, який покинув цей світ у віці 59 років.
"Бували моменти, коли люди не могли стримати сліз, коли я з'являвся перед ними," - ділився Сальваторе Скіллачі. "Це неймовірно, що під час наших зустрічей я завжди бачу щирі усмішки на їхніх обличчях, вони дійсно щасливі мене бачити," - додав він трохи пізніше.
"Я вважаю, що досягти успіху — це нелегкий шлях, і тому дуже приємно, коли люди все ще пам'ятають про тебе. Це болісно, коли твою цінність більше не визнають. Тому я зовсім не проти отримувати увагу", — говорив Тото-гол у свої останні роки. На жаль, після кількох років боротьби з раком, легендарний голеадор та учасник чемпіонату світу 1990 року програв запеклу боротьбу з цією підступною недугою. І між сльозами від усвідомлення значущості футбольної спадщини, про яку згадував Тото, і сльозами за людиною, яка пішла з життя зовсім юною, є величезна різниця.
...Моя юність на початку студентських років, епілог радянської імперії, Революція на граніті, переломні моменти епох... Мундіаль-90 став для мого покоління своєрідною межою, що розділила "останнє літо дитинства" від дорослого життя, сповненого непередбачуваних вітрів. Це був період, коли совок поступався місцем капіталізму, а дисципліна виводила в самостійне плавання. Я ще з чемпіонату світу 1978 року захоплювався "Скуадрі Адзуррі" і сподівався, що на домашньому мундіалі їй вдасться повторити тріумф 1982 року. Проте, головним героєм італійської команди, а також символом того турніру, я зовсім не вважав Сальваторе Скіллачі (мене вразив Робі Баджо ще в грудневому Києві-89 у футболці "Фіорентини"). Результати ж виявилися зовсім не такими, як очікувалося. Чемпіонство або, принаймні, логічний фінал Італія - ФРН не були зумовлені яскравими аргентинцями, а ось талант Тото-гола розкрився саме в ті "чарівні ночі", як називають літо-90 в історії італійського футболу. Офіційний гімн чемпіонату мав таку ж назву і став особистою піснею-антемою Скіллачі, згадуваною медіа.
Подейкують, що Сальваторе пообіцяв своїй тодішній дружині на честь народження дитини (Матіа побачив світ якраз посеред того спекотного футбольного червня-90) забивати щоматчу на чемпіонаті світу. Зухвала обіцянка, проте майже виконана Тото-голом. Виняток становив один-єдиний матч. У те літо невисокий прудкий сицілієць закохав у себе весь Апеннінський чобіт. Що мені надто було до вподоби, так це те, що Тото міг забивати як завгодно: ударами з обох ніг, головою (попри відносно малий зріст), чатуючи на відскок, дальнім ударом, відгукнувшись у штрафному майданчику на ювелірний пас партнера, під час швидкої контри. Це вже роки по тому, переглядаючи матчі "Юве" заваровської доби (щира дяка Павутинню!), звернув увагу на тонке гольове відчуття Скіллачі й змінив думку про нього як про гравця одного швидкоплинного турніру. Гольові удари через себе у виконанні Сальваторе - справжній витвір футбольного мистецтва.
Безумовно, Скіллачі насамперед викликає асоціації з "Ювентусом", "Інтером" та чемпіонатом світу 1990 року в складі збірної Італії. Проте слід пам'ятати, що він родом із Сицилії (народився і помер у Палермо, походячи з простого сімейного середовища), і це, хоч і може здаватися банальним, пояснює чимало. Перед тим, як стати зіркою туринських "зебр", Тото довгий час виступав у футболці сицилійської "Мессіни". Говорячи про його ключову характеристику як гравця, тренер "Мессіни" Франко Скольо колись зазначив: "Цей нападник неймовірно швидкий, і такого бажання забивати, як у нього, я більше ні в кого не бачив". На мою думку, це найточніше визначення Тото як бомбардира! Варто також підкреслити, що серед тренерів "Мессіни" сам Скіллачі особливо виділяв Зденека Земана, підкреслюючи його значний вплив на розвиток його голевих навичок. У будь-якому випадку, вважаю, що його успіх на домашньому мундіалі в Італії став можливим завдяки багатьом рокам наполегливої боротьби за визнання у жовто-червоній формі "Мессіни" під палючим сонцем Сицилії.
Італія виростила безліч бомбардирів, які вміло долали оборонні редути, зведені, безсумнівно, найкращими захисниками світу, які грали і продовжують грати в серії А. Однак, не так багато відомих голеадорів змогли отримати титул переможця бомбардирських гонок у серії В. Це, на мою думку, суттєва перевага в їхньому професійному портфоліо. Досвідчені захисники другого за рангом дивізіону Апеннінського півострова мають значний досвід у нейтралізації нападників, граючи значно жорсткіше і менш обережно в порівнянні з зірками оборонної лінії серії А. Відтак, гартування в серії В і титул найкращого снайпера цього змагання в сезоні 1988/89 стали, на мою думку, важливим поштовхом для кар'єри Тото-гола. Його талантом зацікавився "Ювентус", а далі - чемпіонат світу та світова популярність. Цікаво, що "Мессіна" того сезону була звичайним середняком серії В, протягом усього турніру займаючи місце десь посеред таблиці, ні особливо прагнучи підвищення в класі, ні турбуючись про можливе пониження. Проте команда стала найрезультативнішою серед усіх учасників серії В, забивши 46 голів (коли найрезультативнішою командою будь-якого турніру був простий середняк!). Половина з цих 46 голів належить Скіллачі. Яскраво запам’ятався мессінським фанатам вересневий хет-трик Тото в матчі проти "П'яченци". З 23 точних ударів Сальваторе 6 було виконано з пенальті. Найближчий конкурент - ще один Тото, Антоніо де Вітіс з "Удінезе", відставав на 7 голів! У цьому контексті варто згадати й партнера Скіллачі по "Мессіні" Анджело П'єрлеоні. Їхня взаємодія була бездоганною. Сам Анджело, хоча і був номінальним півзахисником, в тому сезоні забив 10 голів (зазначу, що більше за "жовто-червоних" він не забивав, лише в тому сезоні), неодноразово віддаючи чудові передачі на Тото.
Після цього настала етап у кар'єрі Сальваторе, коли він приєднався до "Ювентуса" та збірної. У своєму дебютному сезоні в смугастій формі він вражав статистикою, забиваючи в середньому 0,5 гола за матч у Серії А. Його внесок у перемогу "Старої Синьйори" в Кубку Італії та Кубку УЄФА був надзвичайно важливим. Зокрема, у єврокубкових змаганнях він відзначився двома голами в матчах проти польського "Гурніка" з Забже, а також вразив ворота команд з Німеччини: "Карл-Маркс-Штадта" та "Гамбурга". На стадії другого етапу Кубка Італії "Юве" впевнено обіграв невелику команду "Таранто", а в складі "Синьйори" забили Скіллачі та Олександр Заваров. Спочатку вони вдало виконали стандарт, змусивши голкіпера "россо-блу" помилитися, а згодом наш співвітчизник продемонстрував вражаючий індивідуальний прохід, вразивши ворота "Іонічі". У півфінальному матчі проти "Роми" своєчасний гол Тото зупинив розвиток інтриги. Легендарний президент "Ювентуса" Джамп'єро Боніперті вважав Скіллачі гідним спадкоємцем іншої зірки південної школи футболу - П'єтро Анастазі.
У майбутньому - промінчики світової слави. Цю тему вже не раз обговорювали. Ті, хто пам'ятає виступ Скіллачі на чемпіонаті світу 1990 року, згадують різні цікаві деталі. Як зазначала тоді La Gazzetta dello Sport, "Італія в мріях і фантазіях з дуетом Скіллачі - Баджо". Вражаюче, але цих двох молодих гравців зазвичай розміщували в одному готельному номері. Як згадував сам Скіллачі: "Він мало говорив, а я взагалі - нічого. Але, незважаючи на це, у нас стався конфлікт. Я не зрозумів його жарт і вдарив Робі. Це була справжня безглуздість. Я відразу пошкодував про свій вчинок. На щастя, на цьому наша суперечка і закінчилася".
Скіллачі згадував про свою участь у цьому чемпіонаті світу такими словами: "Навіть найсміливіша уява не могла б передбачити, що чекає на мене. Іноді в кар'єрі футболіста настають моменти, коли все йде як по маслу. Просто живи і пливи за течією. Для мене цей особливий стан співпав з тим чемпіонатом світу. Це ніби хтось згори вирішив, що Тото Скіллачі має стати символом 'Італії-90'. На жаль, під час півфіналу з Аргентиною я відволікся. Ми пропустили лише один м'яч на цьому турнірі, і цей гол став для нас фатальним".
Тото-гол був визнаний найкращим гравцем та бомбардиром чемпіонату світу, але в голосуванні на отримання "Золотого м'яча" він зайняв лише друге місце, поступившись капітану збірної чемпіонів світу Лотару Маттеусу. Незважаючи на свої успіхи на світовій арені, Скіллачі не зміг отримати цю почесну нагороду. Як зазначав сам Тото-гол, коли його просили порівняти з Паоло Россі, "він, на відміну від мене, вже є чемпіоном світу!". І дійсно, Скіллачі так і не зміг здобути найпрестижніший командний титул у світі.
Опісля був "Інтер". Як казав сам Тото-гол, "Юве" його продав через розлучення з дружиною. Натомість британський журналіст Хербі Сайкс, наполегливий дослідник історії "Ювентуса", категоричний в іншому: "Скіллачі... виявився гравцем одного сезону. Гавкав він куди сильніше, ніж кусав". Хай там як, а два сезони, проведені в "Інтері", не можна назвати успішними. Це був свого роду постмундіальний синдром, післясмак, якщо хочете. Й хоча "Інтер" виграв Кубок УЄФА, Скіллачі залишив ряди чорно-синіх якраз перед цим євротріумфом "нерадзуррі".
Коли мова йде про Скіллачі, багато людей зазвичай обходять стороною його японський етап кар'єри, що, на мою думку, є великою помилкою. Саме там він отримав можливість кардинально змінити свою гру. Виступаючи за "Джубіло Івата", цей італійський нападник, перший з представників Апеннінського півострова, отримав від японців особистого перекладача, водія та розкішний будинок. У Японії він розкрив свої бомбардирські здібності на повну потужність. Його голи були різноманітними: від ударів з повітря до боротьби в штрафному майданчику, швидких контратак, дальніх пострілів – навіть обвідних, а також влучних добивань, ударів лівою, правою, головою і навіть грудьми! Як зазначав сам Тото-гол, його популярність серед японських фанатів була неймовірною: "Для японців Скіллачі на чемпіонаті світу 1990 року ніколи не завершувався!" Але, на жаль, серйозна травма, отримана під час чемпіонського сезону в Японії, змусила його піти з професійного футболу наприкінці 1990-х.
По закінченні ігрової кар'єри Тото вів активне світське життя, неоднораз брав участь у телевізійних реаліті-шоу, керував футбольною школою в Палермо, володів палермітанською аматорською командою, трохи познімався в телесеріалах (зіграв навіть боса мафії!). Мав іще безліч планів докладання своїх знань і вмінь. На жаль, багатьом із них не судилося втілитися в життя...
Джанлуїджі Буффон у своїй прощальній промові на адресу Тото-голу зазначив: "Ви подарували емоції цілої нації під час того незабутнього 'італійського літа', з тими легендарними, сповненими духу перемоги виразними очима, які залишаться в пам'яті назавжди. І сьогодні, незважаючи на великий біль від втрати, я знову відчуваю тремтіння та згадую юного Джиджі, який мріяв про можливість носити форму 'Скуадри Адзурри', надихаючись вашим духом і пристрастю. Жодна проста подяка не зможе в повній мірі висловити вдячність за те, що ви дозволили нам пережити. Прощавайте, Тото!"
Тото нещодавно жартував, що щоразу, коли спілкується з людьми, вони просять його мати такі ж пристрасні очі! З його відходом італійський футбол втратив частину своєї пристрасті. Спокійно спочивай, великий бомбардире!
