В океанічних водах виявили зону, де рівень кислотності стрімко зростає: які небезпеки це несе?
РБК-Україна розповідає, що про це відомо та чим небезпечно.
Під час згоряння людьми викопного палива, вуглекислий газ поглинається океаном. Там він зазнає хімічних перетворень, утворюючи вугільну кислоту, що вже спричинило значне підвищення кислотності океанської поверхні.
Глобальні океанічні моделі вказують на те, що глибина карбонатної компенсації (CCD), тобто рівень, на якому карбонат кальцію розчиняється у воді швидше, ніж накопичується, збільшилася в середньому майже на 100 метрів з доіндустріальних часів.
Зміни, виявлені у 17 зонах океану (інфографіка: sciencedirect.com)
Дослідники припускають, що у цьому столітті вона, ймовірно, підвищиться ще на кілька сотень метрів.
Слід зауважити, що обидва згадані процеси взаємопов'язані: зі збільшенням концентрації вуглекислого газу в океані, його pH знижується (вода стає кислішою), а зона, де розчиняється карбонат кальцію, розширюється від морського дна вгору.
У цьому контексті "перехідна зона", де карбонат кальцію втрачає хімічну стабільність і починає розчинятися, називається лізокліном. Враховуючи відносно рівнинну поверхню морського дна океану, навіть невелике підняття лізокліну на декілька метрів може викликати значні зміни — вапняні відкладення стають нестабільними з хімічної точки зору та починають розчинятися.
Верхня межа лізокліну визначається глибиною насичення кальцитом (CSD), тоді як нижня межа відповідає глибині CCD.
Над CSD океанська вода містить надлишок кальциту, а відкладення на морському дні насичені вапняком. Однак під CCD карбонатні мінерали або майже відсутні, або взагалі не присутні.
"Перехідна зона" лізоклін (інфографіка: sciencedirect.com)
Лізоклін виступає своєрідним "екологічним бар'єром" для різноманітних живих організмів, оскільки "кислотна зона" на значних глибинах має вагомий вплив на існування цілих екосистем.
Наприклад, в північно-східному секторі Тихого океану найбільш численними мешканцями морського дна (вище за CSD) є м'які корали, офіури, мідії, морські равлики, хітони та мшанки. Усі ці організми мають кальциновані оболонки або скелети.
Водночас нижче CCD - найбільш поширені морські анемони, морські огірки та восьминоги.
Регіони океану, досліджені в рамках недавнього наукового аналізу (джерело: sciencedirect.com)
Отже, якщо рівень кислотності в океанах зростатиме і зверху, і знизу, це може призвести до суттєвих змін не лише для морських мешканців, але й для людства в цілому.
